Спотворене трактування реформування системи спеціальної освіти призводить до закриття Львівської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернат «Марії Покрови» №101. До обговорень можете долучитись на fb.com/deafua
Час заснування школи глухонімих сягає 1828 р., коли невідомий доброчинець надав первісний капітал у вигляді 15 акцій Національного банку. що дорівнювало 16000 флоринів. Вважалося, що за псевдонімом Францішек Гольд або Гольдгайм укривається особа австрійського імператора Франца І. Сучасні дослідники встановили, що анонімним доброчинцем був австрійський єпископ Ян Міхал Леонгард. 4 жовтня 1830 р. відкрився Галицький приватний інститут глухонімих Св. Трійці, де навчалися 10 вихованців.
Першим опікуном закладу був губернатор Галичини князь Лобковіц; першим директором (1830 - 1836 рр) - о. Ян Гоффман; першим учителем та вихователем - випускник Празького інституту глухонімих, чех Домінік Віхітіль.
До початку XX століття кількість вихованців зросла зросла від 10 до 117. При цьому заклад задовольняв потреби лише 5 % глухонімих дітей із провінції.
У 1833 р. Галицький заклад глухонімих розташувався у власній кам’яниці на вул. На Рурах, 563 (нині це будинок№11-а на вул. О.Кониського), купленій за сприяння ерцгерцога Фердинанда д`Есте, губернатора Галичини в 1835 - 1847 рр. Через невідповідність кам’яниці до потреб виховного закладу її „замінили” на земельну ділянку на вул. Личаківській, 35, де в 1841 р. було споруджено власний будинок, розрахований для прийому 60 вихованців.
Будинок оточував чудовий парк. розпланований університетським садівником Карлом Бауером. Парк виконував кілька функцій: -декоративну (з боку вул. Личаківської та центрального входу він мав вигляд регулярного парку), -навчально-виховну (як садова ділянка для навчання майбутніх садівників), -розважальну (як місце відпочинку, розваг, забав та гімнастичних вправ).
1880 р. кам’яниця була реставрована, 1894 р. - добудовано два крила, у 1899 р. з добудовою третього поверху значно збільшилася корисна площа. Із зростанням кількості вихованців зростала кількість вчителів; у 1830 р. був тільки один учитель; наприкінці ХІХ ст. - 13 вчителів. З працею в закладі пов’язана діяльність сурдопедагогів Домініка Віхітіля, Антоні Пантери, Томаса Хохолоушека, Антоні та Елеонори Мейбаумів.
У 1895 році директором школи став учитель Антоній Мейбаум, який працював на цій посаді до 1916 року. Прийшли працювати в школу й досвідчені вчителі. Учні отримували добрі знання з природничих та точних дисциплін.
В 1919-1935 рр. керівником закладу був Францішек Шайнер, випускник Учительської семінарії, який працював у школі глухонімих від 1898 р. Йому вдалося зберегти цю спеціалізовану школу, незважаючи на нелегкі умови тривалої післявоєнної кризи.
У 1934 році директором школи став Мічеслав Кемпа. Кемпа одразу провів у школі великі зміни. Для вдосконалення навчання глухих дітей новий директор запровадив так звану методику «далекопису», а також організував додаткове професійне навчання зі столярної, кравецької, шевської, палітурної справ, увів посади інструкторів. Ці професії здобували не лише діти, а й дорослі нечуючі. Директор школи прагнув, щоб усі глухі могли здобути якнайбільше практичних умінь, стати незалежними і не бути тягарем для суспільства. Але війна зламала всі його плани.
В період німецько - фашистської окупації вихованці закладу глухонімих були вивезені до с. Гребенів Сколівського району, де більшість дітей перебували у місцевому санаторії, а старші та фізично міцніші з них працювали на лісопильному заводі або пасли отари овець. Сама ж школа у Львові за часів німецької окупації була закрита та реорганізована окупаційною владою у готель для військових, на будівлі був встановлений німецький прапор і цивільних до приміщення не впускали. Перед закриттям школи німці дозволили Кемпі перевезти шкільну документацію до себе у м. Вроцлав (Ю.М. Крамару вдалося знайти її).
У 1944 році школа відновила свою роботу. Влітку було набрано штат учителів, а у вересні відновилися заняття. За радянських часів це була спецшкола-інтернат № 101 для глухонімих дітей.
Зі здобуттям Україною незалежності розпочався новий етап розвитку школи. Завдяки зв'язкам з аналогічними закладами у Європі та Америці почав вдосконалюватися навчальний процес, поступово відбудовуватися та реконструюватися школа тощо. Так, меценат Пітер Спайкерс сприяв налагодженню співробітництва між Львівською школою Марії Покрови та Інститутом Святого Михайла в Нідерландах. Тоді ж школа стала членом в Українсько-Канадському Альянсі для розвитку дітей з вадами слуху. За допомоги канадських колег при школі створено Центр сприяння освіті інвалідів зі слуху, що має за мету зближення науковців і навчальних закладів, громадських організацій двох країн, обмін досвідом. Нині — КЗ ЛМР «Львівська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 101 Марії Покрови для глухих дітей» із 9-річним курсом навчання, педагогічний колектив якого складається з 50 вчителів, 35 з яких мають спеціальну сурдопедагогіічну освіту, а у самій школі на постійній основі мешкає близько 70 дітей.
- Центр міської історії Центрально-Східної Європи / Школа глухонімих / Ірина Котлобулатова, Ігор Котлобулатов
- Вулиця Личаківська
- Історія закладу
Малинович Лариса
23 листопада 2019
Шановна Львівська громадо !
На ваших очах руйнують мережу закладів компенсуючого типу, школу на глухих дітей у Львові зокрема.
Учасники цього процесу у Вас є на світлині.
Школа № 101 Марії Покрови для глухих дітей, що знаходиться за адресою Личаківська 35, яка заснована ще за "Бабці Австрії" на кошти мецената, який інтелігентно приховав свою благодійність, плавно йде у небуття.
Спершу за надуманими причинами ( бульба в машині директора, який має свої "морги" і бульбу привозив для працівників школи)звільняють з посади директора - Крамара Юрія Михайловича, якй працював у школі більше як 20 років. Ним залучено до школи меценатів, які і до сьогодні є частими гостями школи, більше - друзями, які надають руку благодійної допомоги уразливим верствам населення - дітям з порушеннями слуху, особам з інвалідністю, здебільшого з незаможних родин, як тепер називають (СЖО, складних життвих обставинах), дітей із сімей нечуючих (відсоток яких завжди буде мати місце в школі), з віддалених районів нашої області.
Завдяки старанням трудового колективу школа однією з перших в державі позбулася тавра "школи-інтернату". Діти, які мешкають у Львові чи в ближніх селах завжди після уроків та спеціальних гуртків поверталися до рідної домівки. Щоб не втрачався зв'язок з родиною, щоб творилося сімейне виховання. бо школа більше покликана здійснювати корекцйно-реабілітаціну діяльність у навчальному процесі, водночас виховна діяльність у ньому завжди мала місце - тематичні вечори, які прививали традиції своїх предків, патріотичне виховання, спорт, організація дозвілля.
Школа пишається Проектами з питань інновацій навчально-виховного процесу (2001 - 2003) ", "Раннього втручання" 2005-2007рр. (Нідерланди-Польща- Україна), результатом чого стало відкриття при школі дошкільних груп паралельно із існування у Львові спеціалізованого дошкільного закладу для дітей зі стійкими ураженнями слуху № 35, створення консультативного центру для дітей та їхніх родин з питань Раннього втручання (до вступу в дошкільні групи, до 2-х р.).
Усіх дітей забезпечено ефективними індивідуальними слуховими апаратами (опротезовано), створено систему сучасної звукопідсилюючої апаратури у класах, кабінет розвитку слухового сприймання, працює для дітей та громади Львова цифровий аудіометр, який обслуговує безкоштовно не лише дітей школи, а й усіх потребуючих дітей та молоді з порушеннями слуху міста та області. Це ті діти, до яких і я була залучена спочатку, як сурдопедагог дошкільного закладу, аудіологічного центру при обласній дитячій спеціалізованій клінічній лікарні, а згодом, як викладач Педагогічного коледжу предметів, що мали відношення до навчання осіб з порушеннями слуху - "Сурдопедагогіка", "Сурдопсихологія", "Практикум з Дактильно-жестової мови".
Старшокласники школи постійно залучаються до різноманітних проектів : ще в далекому 2003 році група нечуючих хлопців і дівчат зі школи № 101 та школи № 95 м. Львова (де є інклюзивні класи) були залучені до Проекту, організованого аспіранткою Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова, кафедри сурдопедагогіки, Вікирпією Лободою на тему "Вдосконалення писемного мовлення з допомогою комп'ютеризації навчально-виховного процесу". Впродовж року було організовано спілкування в Чаті з командами з інших міст на базі дитячої обласної бібліотеки, де діти безкоштовно працювали в мережі Інтернет, виконуючи ігрові завдання. Вже не пригадую, яка команда виграла, але різниці між поведінкою вихованців загальноосвітньої школи та учнів школи компенсуючого типу, практично не було, діти перезнайомилися між собою, разом стали проводити дозвілля. Саме тоді, я побачила відмінності у комунікації та адаптації старшокласників. Діти із школи № 101 для глухих дітей були більше соціалізовані, ніж діти із ЗОЗ 95, водночас у старщокласників школи було краше розвинене усне мовлення та й одного року єдиною медалісткою в класі стала слабкочуюча дівчинка Люба. Допомагала у цій роботі нечуюча методистка Педагогічного коледжу, Тетяна Швед, яку працевлаштувала до себе в кабінет інформатики лаборанткою на мою вимогу викладач коледжу, Кульчицька Дарія. І лише тривалий психолого-педагогічний супровід багатьох порядних людей цієї талановитої дівчини, яка навчалася в звичайній школі і в звичайній студентській групі без "жодної інклюзії" дозволив їй сьогодні стати викладачем коледжу м. Стрия, успішно вийти заміж, стати щасливою мамою двох діток...
В 2005 році, восени, з метою залучення до Проекту ГО "Зелений хрест" Агенцію із працевлаштування, соціалізації та працевлаштування молоді з порушеннями слуху старшокласників школи, вчителями школи було проведено майстер-клас із вивчення жестової мови, знання з якої мною було продовжено вишколення на 2-місячних курсах в Києві, в відпочинковому комплексі для осіб з порушеннями слуху "Пуща Водиця". Залучення до навчання на курсах ЖМ Луш Віри, студентки педагогічного училища № 1, яка втратила слух у віці 16 років сприяло отриманню статусу людина з інвалідністю, на практиці показало, як важливо володіти рідною мовою нечуючих не лише педагогам, а й батькам дітей. Щоправда стереотипи стосовно володіння мовою жестів до сьогодні у суспільстві не подолано, водночас у ЗМІ тепер з'являється більше просвітницьких роликів та заходів присвячених цій темі. Саме популяризацію жестової мови на колишньому 24 каналі, тепер на суспільному телебаченні активно здійснює Віра Муць, педагог школи, методистка обласної УТОГ Оленка Чернишова.
Уся діяльність директора та його трудового колективу була спрямована на покращення рівня освітньо-виховного процесу, реабілітації і соціалізації його вихованців, про свідчать життєві успіхи випускників школи та її рейтинг серед 5 областей, де відбувався Проект "Juicе"( Кіровоградська, Луганська, Чернівецька, Чернігівська та школа смт. Хуст Закарпатська обл.)..
Сьогодні, на рівні області, можна спостерігати саботаж конкурсу на посаду директора школи, про що говорять не в кулуарах, а "дзвонять в усі дзвони". Чого вартують численні групові заяви трудового колективу, які, напевне, десь валяються по закутках кабінетів чиновників, котрі не вирішили проблеми, або, просто, у метушні, про неї забули.
А метушаться зацікавлені особи....
Строчать у фесбуці пасквілі, обдзвонюють освітні заклади.. організовують Форуми...Бо екс- директор школи, переможець конкурсу "Кращий директор року" уже їм не є перешкодою, а колектив трудовий у передчутті скорочення, звільнення по так званій “деінституалізації”, сподівається лише на покровительство Марії Покрови, яка своїм омофором допомагає не лише нашим воїнам долати ворога на сході країни, а має допомогти у боротьбі із внутрішнім ворогом, який замість творити - руйнує напрацьоване століттями і вже п'є переможну чашу, бо бачить себе очільниками ЦЕНТРУ... , якщо вірити сайту новин львівської обласної державної адміністрації. Сподіваємося на підтримку св. Миколая, який не забариться, бо його усі “чемні” чекають, а ті, що творять зло отримають різочки...
Слава Україні. Героям слава.
|