Вступ

Головними засадами сучасної концепції охорони природи є збереження біорізноманіття рідкісних і зникаючих видів флори та фауни в їхніх природних оселищах (біотопах), де реалізуються екологічні зв’язки між ними і зовнішнім середовищем. Перші науково-дослідницькі роботи з виявлення, картування і типізації оселищ розпочалися в 1974 році в Німеччині. За короткий час цей метод отримав широке визнання і набув пріоритетного значення в країнах Західної Європи (Австрія, Нідерланди, Швейцарія тощо), а з 1996 року картування оселищ є частиною Міжнародної конвенції про світову спадщину, яка реалізується під егідою ЮНЕСКО.

У країнах Євросоюзу почалося створення міжнародної екологічної мережі важливих для збереження територій під назвою “Natura 2000” для “підтримання та відновлення … природних оселищ (habitats) та видів диких тварин і рослин, які представляють інтерес для Європейської спільноти” (Interpretation…, 2003). Законодавчим інструментом ЄС в галузі охорони природи є Habitats Directive 92/43/ЕЕС (Директива про Біотопи), яка встановлює загальні підходи до збереження видів диких тварин і рослин (їх перелік наводиться в Додатку ІІ Директиви) та природних біотопів (їх типи та коди подані в Додатку І) важливих для Європейського Союзу. Типізація та об’єми оселищ, включених до Додатку I базуються на основі класифікації “CORINE Biotopes”, а їх загальні описи та короткі переліки характерних видів подані в Interpretation Manual of European Union habitats, що має кілька редакцій. Згідно з останньою редакцією Додаток I нараховує 213 типів та підтипів природних оселищ і включає 71 тип пріоритетних оселищ, що є під загрозою зникнення, або природне поширення яких у межах Європейського Союзу скорочується. Для оселищ усіх цих типів країни-члени ЄС зобов’язані виділити території для їх охорони.

Створенню екологічної мережі, яка б максимально репрезентувала вказані типи природних оселищ, передують підготовчі етапи з їх виявлення та дослідження. На сьогодні такі роботи в країнах Європейського Союзу ведуться дуже інтенсивно. В найближчих сусідів України – Польщі, Словаччині, Угорщині, Румунії вже проведено картування пріоритетних для охорони оселищ значної частини територій цих країн. В Україні подібні роботи лише розпочинаються і поки не набули широкого розмаху. Враховуючи задекларований європейський вектор розвитку України, участь і співробітництво за багатьма загальноєвропейськими програмами, в т. ч. і природоохоронними, вирішення цієї проблеми є надзвичайно актуальною в аспекті інтегрування в єдину панєвропейську екологічну мережу “NATURA 2000”.

Щодо питання проектування екомережі, то екосистемний підхід тут є найбільш науково обґрунтованим. При цьому, один елемент екомережі (ключова територія або екокоридор) може мати межі в декількох адміністративних районах, областях чи навіть країнах. Основою формування регіональної екомережі має бути річковий басейн, як єдина природно-територіальна одиниця з чітко визначеними межами, комплексом геоморфологічних, ґрунтових та кліматичних умов, сформованими ландшафтними системами, що дозволяє обґрунтувати структуру і співвідношення елементів екомережі та їх раціональне просторове розміщення.

Західний Буг належить до басейну Балтійського моря і є трансграничним водотоком на території трьох держав: України, Польщі і Білорусі. Долина річки розташована в одному з найзахідніших регіонів України, які безпосередньо межують з Євросоюзом і відіграє роль екологічного коридору міжнародного рівня. Згідно з фізико-географічним районуванням України територія української частини басейну р. Західний Буг розташована у двох фізико-географічних зонах – лісостеповій і зоні мішаних лісів (Українське Полісся) і охоплює різноманітні природні ландшафти Поділля, Малого Полісся, Волинської височини і Волинського Полісся. Західний Буг є однією з небагатьох рік Європи, у басейні якої до нашого часу значною мірою зберігся природний стан з унікальним комплексом рослин і тварин. Незважаючи на значний антропогенний вплив, тут збереглося чимало цінних угідь, що мають значення для збереження типових і рідкісних оселищ, однак, чимало і таких, що знаходяться в кризовому стані. До цієї категорії належать численні водно-болотні угіддя заплавних водойм, болотні та степові ділянки. На обраній території містяться унікальні для України оселища та угруповання (особливо союзів Littorelion uniflorae та Rhynchosporion albae), що знаходяться на східній межі поширення, тому їх неможливо замінити чи відновити у разі втрати. Більшість як типових, так і рідкісних оселищ є вразливими внаслідок низької екологічної рівноваги у регіоні, яка викликана діяльністю гiрничо-хiмiчних підприємств, нераціональним господарюванням і неконтрольованою рекреацією. Незважаючи на це, вони не підлягають належній охороні на державному рівні, адже тут, порівняно з іншими басейнами регіону, створена найменша кількість об’єктів природно-заповідного фонду (всього 70).

Наукова цінність території, своєрідність розвитку її біотичних компонентів, високе біорізноманіття та значні обсяги природних ресурсів, зумовлюють пошук шляхів та оптимальних заходів щодо їх збереження та невиснажливого використання. З огляду на це, першочерговими завданнями на сучасному етапі є створення бази даних про різноманіття рідкісних і загрожених оселищ регіону та включення їх до складу регіональної екомережі. На сьогодні проведені фрагментарні дослідження рослинного покриву долини ріки Західний Буг, складено список оселищ Шацького національного природного парку. У той же час біотопи басейну верхів’я ріки Західний Буг є недостатньо дослідженими, а тому їх комплексне вивчення дозволить максимально охопити охороною біорізноманіття цього регіону.