Фізико-географічні умови ВЕРХІВ’Я басейну ріки Західний Буг

Західний Буг – найбільша ріка рівнинної частини заходу України. Вона бере свій початок у Колтівській улоговині біля с. Верхобуж Золочівського р-ну Львівської області на висоті 303 м н. р. м. та належить до басейну Балтійського моря. Басейн верхньої течії Західного Бугу об’єднує територію, яка в адміністративному відношенні належить до північної частини Львівської області.

Відповідно до фізико-географічного районування України (Маринич, Шищенко, 2006; Природа…, 1972) досліджувана територія розташована у межах Волинського Опілля, Малого Полісся та лише в незначній мірі захоплює Розточчя, Опілля та Західно-Подільську область Західно-Українського краю, зони широколистяних лісів, Європейської рівнинної ландшафтної країни. Згідно з геоботанічним районуванням України (Дідух, Шеляг-Сосонко, 2003) досліджувана територія належить до Європейської широколистяної області, а саме до Центральноєвропейської провінції широколистяних лісів, Південнопольсько-Західноподільської підпровінції широколистяних лісів, лук, лучних степів та евтрофних боліт та чотирьох округів. Зокрема, Опільсько-Кременецького округу букових, грабово-дубових лісів, справжніх та остепнених лук та лучних степів, Розтоцького округу букових, буково-соснових, дубово-соснових, ялицевих та дубових лісів, заплавних лук та евтрофних боліт, Малополіського округу грабово-дубових, соснових лісів, заплавних лук та евтрофних боліт та Любінсько-Волинського округу грабово-дубових, дубових лісів та остепнених лук.

Рельєф у досліджуваному регіоні складний і різноманітний. Його представляють відмінні за генезою височини, западини та низькогір’я, розчленовані річковими долинами. За характером рельєфу територія належить до Волино-Подільської височини (Природа…, 1972), що складається з трьох підобластей – Волинської та Подільської височини, а також Малого Полісся. Мале Полісся – понижена рівнина, вкрита супіщаними воднольодовиковими відкладами і, частково, лесовими породами та глинистою корою вивітрювання мергелів. Рельєф рівнини сформувався під впливом руху льодовика. Тому її висоти не перевищують 200 м. Тут розвинута густа річкова сітка. Ділянки між річками мають плоскохвилясту поверхню, на якій є горби і зниження.

Волинська і Подільська височини – це піднесені хвилясто-горбисті рівнини, вкриті лесовими відкладами. Подільська височина є однією з найвищих частин всієї Східноєвропейської рівнини. Вона значно піднята (до 350-450 м н. р. м.), глибоко розчленована численними річковими долинами, ярами, балками, глибина яких сягає подекуди 150 м. Для більшої частини її території характерні карстові явища. Найбільш підвищені їх частини: на Розточчі (до 397 м), у Гологорах найвищі вершини – г. Камула (471 м) та Вороняки (до 440 м).

Геологічно досліджуваний регіон розташований на таких основних тектонічних структурах, як Волино-Подільська плита та Галицько-Волинська западина.

Волино-Подільська плита входить до складу Східно-Європейської платформи і розташована між Українським щитом і Карпатською геосинклінальною областю. Вона представлена відкладами палеозою (кембрій, ордовік, силур, девон), зокрема, пісковиками, алевролітами, аргілітами, мергелями, вапняками та доломітами; мезозою (верхня юра і верхня крейда) – вапняками, доломітами і ангідритами, а також кайнозою (верхній міоцен) – пісковиками, вапняками, солями, гіпсами та ангідритами (Природа…, 1972).

Галицько-Волинська (Львівська) западина – крайня західна частина Східноєвропейської платформи на межі із молодою Західноєвропейською платформою, де докембрійський фундамент опущений на глибину 3000-7000 м. На його поверхні залягають потужні товщі палеозойських, мезозойських та кайнозойських відкладів (піски, мергелі, крейда).

Регіон досліджень розташований у зоні впливу континентальних і атлантичних повітряних мас помірних широт і характеризується атлантико-континентальним кліматом, що має перехідний характер: від помірно теплого вологого Західно-Європейського до континентального Східно-Європейського. Характерними його рисами є значна кількість опадів (більше 550 мм за рік), помірні річні амплітуди температур повітря, що не перевищують 24°, м’яка зима (середня температура – 3,5-5°) з частими відлигами і нестійким сніговим покривом, помірно тепле літо з достатньою кількістю опадів під час вегетаційного періоду, без стійких посух і суховіїв.

Особливістю атмосферної циркуляції є надходження у зимовий і весняний періоди континентального арктичного повітря, яке приносить холодну, безхмарну погоду. У літньо-осінній період може поступати морське арктичне повітря, яке зумовлює холодну, вологу погоду. Навесні та влітку можливе проникнення також тропічного повітря. Континентальні тропічні повітряні маси зумовлюють високі температури, а морські – теплу, хмарну погоду з туманами. Вона значно залежить також від циклонів, які переміщуються протягом цілого року, проте найчастіше повторюються взимку і навесні. (Природа…, 1972).

Ґрунтовий покрив у регіоні різноманітний, що зумовлено приналежністю досліджуваної території до різних фізико-географічних зон. Тут зустрічаються майже всі типи ґрунтів, які властиві для широколистяної зони. У рівнинних лісолучних ландшафтах переважають дерново-підзолисті, дернові та болотні ґрунти. У лісостепових ландшафтах на вододілах і схилах залягають ясно-сірі, сірі і темно-сірі ґрунти, опідзолені (лісові) та чорноземи, а в долинах річок і днищах балок – поширені дернові та болотні. Незначні масиви зайняті чорноземами опідзоленими і чорноземами вилугованими. Лучно-болотні ґрунти залягають переважно в заплавах річок і днищах глибоких балок. Болотні (мулувато-болотні) – трапляються біля підніжжя схилів і на притерасних зниженнях річкових заплав. Торфувато-болотні – залягають по периферії торфових боліт, часто вкривають центральні частини заплав дрібних річок і днища глибоких балок.

У басейні р. Західний Буг добре розвинута гідрологічна мережа, яка характеризується малими площами боліт, незначною кількістю озер та великою кількістю штучних водойм різного функціонального призначення. У регіоні представлені перевжно рівнинні річки з високою щільністю річкової сітки (від 0,2 до 1,2 км/км2,; найвища на Подільській височині, найменша на Малому Поліссі). Середня щільність річкової сітки у басейні Західного Бугу становить 0,35 км/км2 (Природа…, 1972).

Річки мають змішаний тип живлення. Навесні вони поповнюються талими сніговими водами, влітку – дощовими, весь рік – підземними. Найвищий рівень води в річках спостерігається у березні-квітні, під час танення снігу, а також у першій половині літа, коли випадає найбільша кількість опадів. Найнижчий рівень води (межень) спостерігається у серпні-вересні і грудні-лютому. Швидкість течії річок неоднакова, найменша – в поліських областях.

Для річок Малого Полісся характерні малі нахили, низькі береги, повільна течія, заболочені широкі та неглибокі долини, численні меандри, малопомітні ерозійні процеси, затяжні весняні повені та невисокі літні паводки. Густота річкової мережі складає 0,3-0,5 км/км2. Середня річна кількість опадів становить 680-720 мм.

Для Розтоцько-Опільської області характерна висока вологість клімату. Середня кількість опадів становить 610-720 мм. Виразними формами рельєфу є річкові долини. Вони глибоко (на 80-100 м) врізані у фундамент, але, як правило, без стрімких схилів; їх днища широкі і зайняті майже на всю ширину заболоченими заплавами.

Річки Західного Поділля (Подільського плато) часто мають глибоко врізані каньйоноподібні долини з стрімкими схилами та вузькими заплавами, в поєднанні з плоскими межиріччями. Для них характерні весняні повені і літні дощові паводки. Щільність річкової мережі складає 0,5-0,7 км/км2. Середня кількість опадів – 560-700 мм. На Подільській височині поширені карстові форми рельєфу.

Географічне положення, ґрунтово-кліматичні умови, висотний розподіл досліджуваної території сприяли формуванню багатого та різноманітного рослинного покриву. Особливої специфіки йому надають яскраво виражений центр ендемізму та реліктовості, що розміщений у Західному Поділлі. Для території характерні такі типи рослинності – лісовий, лучний, степовий, болотний та водний (Геренчук, Койнов, Цись, 1964).

Лісова рослинність, незважаючи на високий ступінь розораності, займає до 25% площі досліджуваної території. Основними типами лісів є соснові (Волинське Полісся), дубово-соснові (Мале Полісся, Розточчя), грабово-дубові і дубово-грабові (Волинське Полісся), буково-дубові (Західне Поділля), вільхові (Волинське та Мале Полісся). Лучна рослинність займає до 13% досліджуваної території. Вона представлена справжніми, заплавними та торф’янистими луками. Найбільш поширені природні луки у поліських областях. На Малому Поліссі трапляються луки заплавного типу. Степова рослинність займає незначні площі, що зумовлено великою розораністю території. Це здебільшого лучні злаково-різнотравні степи. Болотна рослинність поширена переважно на Малому Поліссі, рідше на Розточчі. Представлена вона переважно евтрофними, рідше мезо- та оліготрофними ценозами. На рівнині поширені заплавні болота. Водна рослинність найбільші площі займає на території Малого Полісся та Розточчя. Меншою мірою поширена на Західному Поділлі. Найбільшим фітоценотичним різноманіттям відзначається повітряно-водна рослинність. Справжня водна – займає порівняно менші площі.